Sacramento Weekly
                                    Russian American Newspaper / Business Directory / Classified / Advertising
Home
Business directory
Classified
Advertising
About Us

 

 


facebook.com/SacramentoWeekly

 

Get the latest news on your email !
Subscribe Now | Подписаться
 Archive
Read newspaper online / Читать газету

Consulate General of Ukraine in San Francisco

 

 

До Дня Конституціі України

У День Конституції України 28 червня 2019 року Президент України Володимир Зеленський закликав громадян стати учасниками флешмобу зі знання Основного закону. Конституцію має прочитати кожен українець, переконаний Глава держави. «Я дуже хочу, щоб ми любили День Конституції не тільки тому, що це черговий вихідний і можна поїхати за місто на шашлички. Тому давайте всі собі пообіцяємо знати нашу Конституцію, а головне – дотримуватись і поважати. Для цього всій країні я пропоную флешмоб. Запиши коротке відео та розкажи про одну зі статей Конституції України», – сказав Володимир Зеленський у відеозверненні з нагоди державного свята. Сам Президент процитував третю статтю Конституції, у якій зазначається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. «Долучайся до флешмобу. Хештег – #мояулюбленастаття. Долучайтеся всі охочі», – додав Глава держави. Володимир Зеленський також розповів про ініціативу створення Конституції для наймолодших, започатковану видавництвом «Основи». «Думаю, це дуже класно – зробити Конституцію для дітей, яка буде їм справді цікавою», – резюмував Президент.

Як Україна отримала свою Конституцію
Ухвалена о 9.18 ранку 28 червня 1996-го року нова Конституція України постала не на порожньому місці. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини («Березневі статті» тощо) – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. У цьому документі задекларовано основні засади розбудови демократичної держави.

У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною». Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Свого часу абсолютна монархія Російської імперії не потребувала будь-яких конституцій. Натомість Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за ширмою яких поставала нова імперія, набагато страшніша за всі попередні. Першу радянську Конституцію України прийняли у березні 1919 р., яка була калькою Конституції Російської Федерації. Світле майбутнє мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля «спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції».
Після утворення у 1922 р. СРСР, загальносоюзну Конституцію прийняли в 1924-му. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформлено нову Конституцію УСРР. Поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської «демократії», у Кремлі відреагували на подію «величезного історичного значення» – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 р. постала нова, так звана «сталінська», Конституція СРСР, яка законодавчо закріпила перемогу соціалізму. Конституція мала ряд демократичних новацій (щоправда, суто демагогічних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості; навіть свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів. Чергова Конституція УРСР 1937-го р. повторила положення союзного документу, максимально обмеживши повноваження республіканських органів. Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися нові обрії ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли нові демократичні стандарти, і спочатку в СРСР (жовтень 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в конституції Української РСР 20 квітня 1978 р. Тут тобі і суверенна республіка, і право виходу з СРСР (однак будь-які дії в цьому напрямку майже автоматично кваліфікувалися як зрада Батьківщини – найтяжчий злочин того часу). І «вся влада в Україні належить народові». Апофеозом «радянської демократії» стала шоста стаття Конституції, яка закріплювала монополію компартії. Багатопартійність у радянській державі до демократичних чеснот не належала. Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Процес творення нової Конституції розпочався із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Справу прискорив розпад СРСР та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання прийняття основного закону. Однак протистояння між президентом та парламентом істотно затягнуло конституційний процес. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України. 1992-го року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа забуксувала майже на рік. У листопаді 1994 р., після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію. Черговою віхою стало 8 червня 1995-го – день підписання Конституційного Договору між президентом і Верховною Радою про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період прийняття нової Конституції України. Попри локальні успіхи процес затягнувся. Україна залишалася останньою із держав колишнього СРСР, яка не мала власної Конституції.

Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша владна гілка: Верховна Рада прийняла постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні». І розпочався справжній марафон, тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію. Це були непрості 14 годин. Серед питань, які викликали найбільші дискусії, опинилися державні символи. Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий стяг. Врешті депутати дійшли згоди. Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму. Доволі легко вирішилося мовне питання: українська стала єдиною державною мовою, але Конституція гарантує вільний розвиток та використання російської і інших мов національних меншин. Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, закріпивши правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 р. Він триває увесь час, поки існує держава і розвивається суспільство.

Щодо обрання нової очільниці Секретаріату Ради Європи

Новообрана Генеральний секретар Ради Європи пані Марія Пейчинович-Бурич (Хорватія) вступає на посаду восени цього року у часи, коли Рада Європи переживає одну з найсерйозніших криз у своїй історії. Ця криза була викликана системними проблемами, які беруть свій початок ще з 90-х років, і кульмінацією яких стала повна дискредитація одного з найважливіших органів Ради Європи – Парламентської асамблеї. Як МЗС України вже заявляло, з рішенням про безумовне повернення Росії до ПАРЄ Рада Європи втратила свій авторитет, а відтак і здатність ефективно захищати верховенство права, права людини та демократію в усіх державах-членах.

Попередній Генеральний секретар, на жаль, не зміг вивести Організацію на шлях розв’язання кризи, а більшість його дій навпаки призвели до її поглиблення. Рада Європи не спромоглася дати адекватну відповідь ані на російську агресію в Грузії, ані на міграційну кризу в Європі, і виявилася політично слабкою перед триваючою російською агресією в Україні. Ми будемо уважно стежити за діями нової Генерального секретаря, аналізувати наскільки вони, на відміну від дій попереднього керівника Секретаріату РЄ, зможуть створити передумови для відновлення довіри до Організації, а відтак – повернення їй провідної ролі у просуванні стандартів демократії, верховенства права і прав людини на континенті. Очікуємо на конкретні кроки Генерального секретаря задля забезпечення виконання Росією вимог, що містяться у рішеннях Ради Європи щодо припинення російської агресії проти України, в тому числі щодо звільнення незаконно захоплених українських моряків, українських політичних в’язнів, які незаконно утримуються в окупованому Криму та на території РФ, припинення системних переслідувань кримських татар та зняття заборони на діяльність Меджлісу кримськотатарського народу на тимчасово окупованому півострові.

Пропонуємо новій очільниці Секретаріату РЄ розробити нову стратегію ефективного управління людськими, фінансовими та адміністративними ресурсами Організації, які дозволять позбавитися марнотратства і забезпечити ефективне функціонування її інституційних механізмів. Вважаємо важливим ще раз критично підійти до бачення реформ РЄ, яке було запропоновано до обрання нової керівниці Секретаріату. Закликаємо до конструктивної співпраці і взаємодії Генсекретаря з Комітетом міністрів Ради Європи та його головуванням, яке здійснює політичне керівництво організацією. У такому розумінні МЗС України готове співпрацювати з новою Генсекретарем у створенні умов для того, щоб Рада Європи змогла отримати шанс на шлях до відновлення авторитету. МЗС буде тісно співпрацювати із наступним головуванням Грузії в КМ РЄ для досягнення цих цілей.

Генеральне консульство України в Сан-Франциско

03 липня 2019 року



Copyright @ 2006 Sacweekly.com. All rights reserved